/Є. Маланюкові/

Мені здається: це когорти, 
ряди твоїх метальних слів. 
Здіймаєш тризубий прапор ти 
над військом предківських степів.

Знова торують легіони 
шляхи задернілих доріг...
О, хто поставить перепони 
оцій розмірності каліг!

А вождь глядить звитяжним оком 
на міць не зірваних ще пут,
здіймає вгору меч високо 
і заслухається в салют...

Та тільки ніч над містом шатер 
почне зміняти черги чат,— 
зникає вождь і імператор 
і днини відгуки мовчать...