Загув мотор у високості 
і плинний виклад перебив... 
Спинився ти в безсилій злості 
та крейду точену зломив...

Навіщо, канторе учений,
ця злісна павза, злісний рух?
Чи ж не твоїм взірцем натхненний
стремить в зеніт звитяжний дух?

Потужню мову інтегралу 
мотор у пісню перелив. 
Яку ще хочем більшу славу 
укласти в блідість власних слів?

Мовчи!., на мить!., хай доспіває, 
дасть вченій впевненості крил: 
ця ж сама пісня нас чекає 
над морем українських сил!