Чи згадали, хоч раз ви про мене в тюрмі, 
Як про вас я спогадую, хвора? 
Як ростинам бракує життя в вогкій тьмі, 
Так обом нам бракує простора. 

Ох, тепера мене у недолі моїй 
Не один добрий друг потішає: 
«Не годиться журитись в пригоді такій, 
Адже іншим ще гірше буває!» 

Та які се слова і даремні й нудні, 
Хоч порадники щирі й охочі. 
Якби знали сі люди, які то сумні 
Дні без сонця, без місяця ночі! 

Та ще гірше, ніж болі й неволя тісна, 
Ся єдиная думка вбиває, 
Ся розвага людська і ганебна й страшна: 
«Адже іншим ще гірше буває!» 

В тім і жаль, що, хоч би ми черпати могли 
Непомірними чашами горе, 
Скільки б ми таких кубків гірких не пили,— 
Ще зостанеться цілеє море. 

В тім і лихо, що, скільки б вінків не плели 
Для робітників діла і слова, 
Скільки б терну на тії вінки не стяли, 
Ще зостанеться ціла діброва. 

19/1 1897