Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, 
Так міцно, щільно, і закрить од світа, 
Я не боюсь тобі життя одняти, 
Ти будеш мов руїна, листом вкрита, — 

Плющ їй дає життя, він обіймає, 
Боронить від негоди стіну голу, 
Але й руїна стало так тримає 
Товариша, аби не впав додолу. 

Їм добре так удвох, — як нам з тобою, — 
А прийде час розсипатись руїні, — 
Нехай вона плюща сховає під собою. 
Навіщо здався плющ у самотині? 

Хіба на те, аби валятись долі 
Пораненим, пошарпаним, без сили 
Чи з розпачу повитись на тополі 
І статися для неї гірш могили? 

1900