О горе тим, що вроджені в темниці! 
Що глянули на світ в тюремнеє вікно. 
Тюрма — се коло злої чарівниці, 
Ніколи не розіб’ється воно. 

О горе тим очам, що звикли бачить зроду 
Каміння сіре, вогкий мур цвілий! 
Їм сірим здасться все, як небо у негоду, 
І світ, немов тюремний двір малий. 

О горе тим рукам, що звикли у неволі 
Носитькайдани ржаві та важкі, 
На волю вирвуться, і там бридкі мозолі 
Їм нагадають, хто вони такі. 

О горе тим, що мають душу чесну! 
Коли вони ще вірять у богів, 
Благати мусять силу ту небесну: 
“Пошли нам, боже, чесних ворогів!” 

О горе нам усім! Хай гине честь, сумління, 
Аби упала ся тюремная стіна! 
Нехай вона впаде, і зрушене каміння 
Покриє нас і наші імена! 

16/IX 1896