Палкого сонця променi ворожi 
На кладовище сиплються, мов стрiли, 
На те камiння, що вкрива могили, 
Де правовiрнi сллять, пiдданi божi. 

Нi квiтiв, нi дерев, нi огорожi… 
I серед пустки, наче на сторожi, 
Стоїть гробниця. Тi, що в ній спочили, 
Навiки в нiй своє iмення скрили. 

З чужого краю тут слiвцi бували 
I тiнi бранки любої шукали, — 
Витає ж тута iнша тiнь, кривава: 

Нi, тута не лежить краса гарема, 
Марiя смутна чи палка Зарема, — 
Тут слочива бахчисарайська слава!