В час гарячий полудневий 
Виглядаю у вiконце: 
Ясне небо, ясне море, 
Яснi хмарки, ясне сонце. 

Певно, се країна свiтла 
Та злотистої блакитi, 
Певно, тут не чули зроду, 
Що бува негода в свiтi! 

Тиша в морi… педве-ледве 
Колихає море хвилi; 
Не колишуться од вiтру 
На човнах вiтрила бiлi. 

З тихим плескотом на берег 
Рине хвилечка перлиста; 
Править хтось малим човенцем, 
В'ється стежечка злотиста. 

Править хтось малим човенцем, 
Стиха весла пiдiймає, 
I здається, що з весельця 
Щире золото спадає. 

Як би я тепер хотiла 
У мале човенце сiсти 
I далеко на схiд сонця 
Золотим шляхом поплисти! 

Попливла б я на схiд сонця, 
А вiд сходу до заходу, 
Тим шляхом, що проложило 
Ясне сонце через воду. 

Не страшнi для мене вiтри, 
Нi пiдводнй камiння, — 
Я про них би й не згадала 
В краю вiчного промiння. 

Євпаторiя 
1890, 16 серпня