Цiлу нiч до зорi я не спала, 
Прислухалась, як море шумiло, 
Як таємная хвиля зiтхала — 
І як серце моє стукотiло. 

Ночi темної дивнi почвари 
Заглядали в безсоннії очi, 
I страшнiшi, нiж соннi кошмари, 
Тi привиддя безсонної ночi. 

Думки-гадки, мов птахи нiчнії, 
Налетiли, тяжкi та суворi, 
Ох, непевнi тi думи страшнії, 
Наче хвилi у півнiч на морі! 

Хто одважиться в лiвнiч на море 
Своє хибке човенце зiпхнути? 
Хто поважиться людськеє горе 
Свiтовеє серденьком збагнути? 

Той у пiвнiч на море поплине, 
Хто не думає ранку дiждати… 
Хай же думка моя вiльно лине, — 
Я не буду на ранок чекати. 

Серед мороку, бурi-негоди 
Цiлу нiч буде човен блукати; 
Як зiйде сонце правди та згоди, 
Я тодi вiчним сном буду спати. 

Буде шарпати буря вiтрила, 
Пожене геть по темному морю. 
Ох, коли б менi доля судила 
Хоч побачити раннюю зорю! 

Євпаторiя, 1891