Пiвденний краю! як тепер далеко 
Лежиш вiд мене ти! за горами крутими, 
За долами розлогими, за морем, 
Що вже тепер туманами густими 
Укрилося, бурливе. Та не страшно 
Моїм думкам осiнньої негоди 
На Чорнiм морi. Швидше тої чайки 
Вони перелетять за темнi води. 
Вони перелетять у ту країну, 
Де небо ще синіє, як весняне, 
Де виноград в долинi зеленiє, 
Де грає сонця промiння кохане. 
Туди мої думки полинуть швидко 
І привiтають ту ясну країну, 
Де прожила я не одную днину, 
А не була щаслива й на годину… 
Та я за те докiрливого слова 
Тобi не кину, стороно прекрасна! 
Не винна ти, що я не маю долi, 
Не винна ти, що я така нещасна. 

1891