В темний вечiр сиджу я в хатинi, 
Буря грає на Чорному морi… 
Гомiн, стогiн, квилiння пташинi, 
Б'ється хвиля, як в лютому горі. 

Тaм на березi мрiє кiлками 
Морський човен, розбитий, нужденний, 
Наче звiр, що в пустинi пiсками 
Його вихор засипав пiвденний; 

Мов у неба рятунку благають 
Тi останки сумнi, нещасливi, 
А з туману на них набiгають 
Грiзнi, лютi вали бiлогривi. 

Вдарить вал i гукне, мов з гармати, 
Скрiзь по березi гук залунає; 
Хоче море човна розламати, 
Трощить, ломить, пiском засипає. 

Сильне море! Нащо стiльки сили? 
Тiльки стогiн — вiдповiдь на неї. 
Краще б хвилi вже разом пoкрили 
Тую здобич потуги твоєї. 

Коли ж треба тобi, сильне море, 
Десь подiть свою силу напрасну, 
Обернись на се поле просторе, 
Затопи сю країну нещасну! 

Як розбитий човен безталанний 
Серед жовтих пiскiв погибає, 
Так чудовий сей край богоданний 
У неволi в чужих пропадає. 

Наче кiнь степовий, вiльний, дикий, 
Що в пiсках у пустинi вмирає: 
Захопив його вихор великий, 
Кiнь упав i в знесиллi кoнає. 

В ньому серце живее ще б'ється, 
В ньому кров не застигла живая, 
А над ним вже кружляє та в'ється 
Птаства хижого чорная зграя; 

Рвуть, хапають, їдять та шматують 
При пажернiм та лютiм ячаннi 
I кривавеє тiло батують, 
Що тремтить при останнiм сконаннi. 

Сильне море! зберися на силi! 
Ти потужне, нема тобi впину, — 
Розжени свої буйнії хвилi, 
Затопи сю нещасну країну! 

Євпаторiя, 1891