Гори багрянцем кривавим спалахнули, 
З промiнням сонця захiдним прощаючись, — 
Так моє серце жалем загорiлося, 
З милим, коханим моїм розлучаючись. 

Геть понад морем, над хвилями синiми 
В'ються, не спиняться чаєчки бiлi. 
Де тебе мають шукати на безвiстi, 
Милий мiй, думи мої бистрокрилiї? 

В себе на вежi вогонь запaлила я, 
Любий, твого ворiття дожидаючись, 
Хай вiн просвiтить по морю дорiженьку, 
Щоб не зблудив ти, з чужини вертаючись. 

Свiте мiй! буду тебе дожидатися, 
В чорну, смутну фереджiю* повитая, 
I посаджу кипарисову гiлочку, 
Буде щодня вона слiзьми политая. 

А як повернешся, я покажу тобi 
Той кипарис мiй в садочку квiтчастому, 
Здiйметься вiн над всiма мiнаретами 
В краї сьому, на мечетi багатому. 

Ялта, 5. ХI. 1897