На шлях я вийшла ранньою весною 
І тихий спів несмілий заспівала, 
А хто стрічався на шляху зо мною, 
Того я щирим серденьком вітала: 
“Самій недовго збитися з путі, 
Та трудно з неї збитись у гурті”. 

Я йду шляхом, пісні свої співаю; 
Та не шукайте в них пророчої науки, — 
Ні, голосу я гучного не маю! 
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, — 
Скажу я: “Разом плачмо, брате мій!” 
З його плачем я спів з’єднаю свій, 

Бо не такі вже гіркі сльози — спільні. 
Коли ж на довгому шляху прийдеться 
Мені почути співи гучні, вільні, — 
В моїй душі для них луна знайдеться. 
Сховаю я тоді журбу свою 
І пісні вільної жалем не отрую. 

Коли я погляд свій на небо звожу, — 
Нових зірок на йому не шукаю, 
Я там братерство, рівність, волю гожу 
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, — 
Тих три величні золоті зорі, 
Що людям сяють безліч літ вгорі… 

Чи тільки терни на шляху знайду, 
Чи стріну, може, де і квіт барвистий? 
Чи до мети я певної дійду, 
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий? 
Бажаю так скінчити я свій шлях, 
Як починала: з співом на устах! 

22 мая 1890