У дитячi любi роки, 
Коли так душа бажала 
Надзвичайного, дивного, 
Я любила вiк лицарства. 

Тiльки дивно, що не принци, 
Таємницею укритi, 
Не вродливi королiвни 
Розум мiй очарували. 

Я дивилась на малюнках 
Не на гордих переможцiв, 
Що, сперечника зваливши, 
Промовляють люто: "Здайся!" 

Погляд мiй спускався нижче, 
На того, хто, розпростертий, 
До землi прибитий списом, 
Говорив: "Убий, не здамся!" 

Не здававсь менi величним 
Той завзятий, пишний лицар, 
Що красуню непокiрну 
Взяв оружною рукою. 

Тiльки серце чарувала 
Бранки смiлива вiдповiдь: 
"Ти мене убити можеш, 
Aле жити не примусиш!" 

Роки любiї, дитячi, 
Як веснянi води, зникли, 
Але гомiн вод весняних 
Не забудеться нiколи. 

Вiн, було, менi лунає 
У безсоннi довгi ночi 
I єднається так дивно 
З вiзерунками гарячки: 

Мрiє стеля надо мною, 
Мов готичнее склепiння, 
А гiлки квiток сплелися 
На вiкнi, неначе грати. 

Од вiкна до мене в хату 
Червонясте свiтло впало, — 
Чи то вуличнее свiтло, 
Чи то полиски пожежi? 

Що се так шумить невпинно? 
Навiсний, безладний гомiн! 
Чи в кровi гарячка грає, 
Чи вiйна лютує в мiстi? 

Чи се лютий бiль у мене 
Тихий стогiн вириває. 
Чи то стогне бранець-лицар, 
Знемагаючи на рани: 

"Хто живий у сьому замку? 
Хто тут має серце в грудях? 
Другом будь, зiйди на вежу, 
Подивись на бойовисько! 

Подивись на бойовисько, 
Хто кого перемагає? 
Чи над лавами ще в'ється 
Корогва хрещата наша? 

Коли нi, — зiрву завої! 
Хай джерелом кров поллється, 
Будь проклята кров ледача, 
Не за рiдний край пролита! 

Нi, я чую наше гасло 
Ось воно все голоснiше… 
Зав'яжiть тiснiше рани, 
Шкода кров губити марне!.." 

Так дитячi мрiї грали 
Мiж примарами гарячки. 
А тепер? — гарячка зникла, 
Але мрiї не зникають. 

I не раз менi здається, 
Що сиджу я у полонi 
I закута у кайдани 
Невидимою рукою, 

Що в руцi у мене зброя 
Неполамана зосталась, 
Та порушити рукою 
Не дають менi кайдани. 

Глухо так навколо, тихо, 
Не шумить гарячка в жилах, 
Не вчуваеться здалека 
Дикий гомiн з бойовиська. 

Так i хочеться гукнути, 
Наче лицар мрiй дитячиx: 
"Хто живий? Зiйди на вежу, 
Подивися наоколо! 

Подивись, чи в полi видко 
Нашу чесну короговку? 
Коли нi, не хочу жити, 
Хай менi вiдкриють жили, 

Хай джерелом кров поллється, 
Згину я вiд згуби кровi. 
Будь проклята кров ледача, 
Не за чесний стяг пролита!.." 

Ялта, 18. ХI. 1897