О, знаю я, багато ще промчить 
Злих хуртовин над головою в мене, 
Багато ще надій із серця облетить, 
Немов од вихру листячко зелене. 

Не раз мене обгорне, мов туман, 
Страшного розпачу отрутнеє дихання, 
Тяжке безвір'я в себе, в свій талан 
І в те, що у людей на світі е призвання. 

Не раз в душі наступить перелом, 
І очі глянуть у бездонну яму, 
І вгледжу я в кохання над чолом 
Строкату шапку блазня або пляму. 

Не раз мій голос дико залуна. 
Немов серед безлюдної пустині, 
І я подумаю, що в світі все мана 
І на землі нігде нема святині. 

І, може. приведуть не раз прокляті дні 
Лихої смерті грізную примару, 
І знову пройдеться покинутій мені 
Не жити, а нести життя своє, мов кару. 

Я знаю се і жду страшних ночей, 
І жду, що серед них вогонь той загориться, 
Де жевріє залізо для мечей, 
Гартується ясна і тверда криця. 

Коли. я крицею зроблюсь на тім вогні, 
Скажіть тоді: нова людина народилась; 
А як зломлюсь, не плачте по мені! 
Пожалуйте, чому раніше не зломилась! 

16/ІХ 1896