Годі тепера! ні скарг, ані плачу, 
Ні нарікання на долю.— кінець! 
Навіть і хвилю ридання гарячу 
Стримать спроможусь. Нестиму вінець 
Той, що сама положила на себе. 
Доле сліпая, вже згинула влада твоя, 
Повід життя свого я одбираю від тебе, 
Буду шукати сама, де дорога моя! 
Мрії рожеві, тепер я розстануся з вами, 
Тихо відводжу обійми ясних моїх мрій. 
Довго проводити буду сумними очами 
Подруг моїх легкокрилих зникаючий рій. 

Згинули мрії, і темрява слід їх закрила... 
Ледве що зникли, а в мене вже знов над чолом 
Полум'ям віють огненні широкії крила, 
Мрія новая літа надо мною орлом. 
Мов зачарована, слухаю голос надземний; 
*Ти блискавицею мусиш світити у тьмі. 
Поки зорею рожевою край твій освітиться темний. 
Треба шукати дороги тим людям, що ходять в ярмі. 
Глянуть всі ті, що живуть у великій темниці, 
Скажуть: «Се в нашій країні настала весна,— 
Грають по небі зірниці, ясні блискавиці, 
Темна ще ніч. та вже хутко минеться вона». 
Мріє новая! твій голос і крила огнисті 
Ваблять мене, я піду за тим світлом ясним 
Через простори і дикі дороги тернисті, 
Так, як Ізраїль ішов за стовпом огняним. 

Знаю, куди. ти мене поведеш за собою: 
Там без упину лютує страшна, невсипуща війна, 
Люди там гинуть у тяжкому лютому бою, 
Кров там не ллється, панує там смерть потайна. 
Кличеш? Я йду! за тобою усюди полину, 
Знов повернуся у той занапащений край, 
Де, може, волі не буде мені до загину, 
Мріє новая, з тобою і там буде рай! 

1895