В небі місяць зіходить смутний, 
Поміж хмарами вид свій ховає, 
Його промінь червоний, сумний 
Поза хмарами світить-палає. 

Мов пожежа на небі горить, 
Землю ж темнії тіні вкривають, 
Ледве промінь прорветься на мить, 
Знову хмари, мов дим, застилають. 

Крізь темноту самотно зорить 
Одинокая зірка ясная, 
Її промінь так гордо горить, 
Не страшна їй темнота нічная! 

Гордий промінь в тієї зорі, 
Та в нім туга палає огниста, 
І сіяє та зірка вгорі, 
Мов велика сльоза промениста. 

Чи над людьми та зірка сумна 
Променистими слізьми ридає? 
Чи того, що самотна вона 
По безмірнім просторі блукає?..