Пролітав буйний вітер над морем, 
По безмірнім, широкім просторі; 
Білі хвилі здіймались високо 
І знялися од вітру ще вище, 
Загукали, як військо вороже, 
Заглушили вони буйний вітер. 
Пролітав буйний вітер в пустині, 
По безкрайому, мертвому полі. 
Закрутились пісковаті вихри, 
Простяглись геть під небо високе, 
Наче велети люті, страшнії, 
І розсипались, впавши звисока: 
Смерть покрила слід буйного вітру. 
Пролітав буйний вітер край вежі. 
Що стояла самотно на кручі, 
Там знайшов він Еолову арфу. 
Він шарпнув її довгії струни, 
І всі струни озвалися співом, 
Лагіднішим од вітру дзвінкого. 
Буйний вітер замовк, пролетівши. 
Але арфа ще довго бриніла... 

1896