Як дитиною, бувало, 
Упаду собі на лихо, 
То хоч в серце біль доходив, 
Я собі вставала тихо. 

"Що, болить?» — мене питали, 
Але я не признавалась — 
Я була малою горда,— 
Щоб не плакать, я сміялась, 

А тепер, коли для мене 
Жартом злим кінчиться драма 
І от-от зірватись має 
Гостра, злобна епіграма,— 

Безпощадній зброї сміху 
Я боюся піддаватись, 
І, забувши давню гордість, 
Плачу я, щоб не сміятись. 

2 II 1897