Імпровізація 

Через тумани лихі, через великеє горе 
Ти світиш мені, моя зоре, 
Ти се була, що встала вогнем опівночі, 
Шлях прокладала ясний через темне, бурхливеє 
море 
І чарувала новою надією втомлені очі, 
Ти се була, моя зоре! 
Хто ти, мрія чи сон? я не знаю, 
Тільки в тебе я вірю і віри повік не зламаю. 
А як зламаю, зломлюсь тоді, певне, сама, 
Бо задавить ворожая тьма, 
Ти мене до життя пробудила, 
Ти мені очі одкрила, 
Раптом виросли в мене і сплеснули крила. 
І понесли мене вгору шляхом 
променистим, 
Вгору, все вгору, 
В тую країну простору, 
Де моя зірка зорить світлом рівним і 
чистим. 
В тую країну, де щастя і горе однаково милі, 
В тую країну, де усміх і сльози однаково ясні, 
В тую країну, де чола підводять похилі, 
Де не сльозами, а співом ридають нещасні. 
Я не журюся, чи рано, чи пізно загину, 
Я не журюся, що світ сей хороший покину, 

Я не журюся — нехай там життя моє гасне. 
Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне. 
Інші будуть співці по мені, 
Інші будуть лунати пісні, 
Вільні, гучні, одважні та горді 
Поєднаються в яснім акорді 
І полинуть у ті небеса, 
Де сіяє одвічна краса, 
Там на їх обізветься луною 
Пісня та, що не згине зо мною. 

12/Х 1898