ДОЩІ

Вітер блискавку виструга, 
хмара насуне з-за гір, – 
перекидом, 

  колесом, 

вистрибом 

вибігали діти надвір. 

Топтали бузковий верес, 
трусили на голови хвощ. 
Здіймали страшенний вереск, 
ласкаво просили дощ: 

"Іди, іди, дощику! 
Зварю тобі борщику 
в полив'яним горщику, 
в полив'яним горщику!.." 

З кошлатих кущів солов'ята зиркали, 
як по землі і щедро і видавцем, 
то зливи ходили, високі, як циркулі, 
то мжичка мала метушилася видрібцем. 

На клуні стовбичив промоклий бусол. 
А ми по калюжах гасали босі, 
бо казала мати й бабуся – 
дуже добре дощ на волосся. 

Гей, ідіть, благодатні зливи! 
Випадайте, перлисті роси! 
Хай нап'ються донесхочу ниви. 
Хай дівчата помиють коси. 

Будуть коси блискучі й духмяні, 
задзвенять весілля і заручини. 
Цілуватимуть хлопці кохані 

перемиті дощем кучері… 

Так невже ж під багряним сонцем – 
благодатні брати океанські – 
ці дощі, 

отруєні стронцієм, 

засвистять, як стріли поганські?!