ЛЕЙТМОТИВ ЩАСТЯ

Мені страшно признатися: я щаслива. 
Минають роки, а ти мені люб. 
Шаліє любові тропічна злива — 
землі і неба шалений шлюб. 
Вколисана в ніч, тобою омита, 
хитає мене серед білого дня. 
Ковшами самотності сплачене мито 
за всі незнання і за всі навмання. 
Нещасть моїх золоті обжинки. 
Душа моя, аж тепер сп’янись. 
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка. 
Я не скажу: “Хвилино, спинись!” 
Хвилино, будь! 
Лише не хвилиною, 
а цілим життям — хвилюй і тривож! 
Аж поки мене понесуть із калиною 
туди… ну звідки… Тоді вже що ж…