Летять на землю груші, як з рогаток. 
Скот вибрідає з куряви доріг. 
Усохлий дуб, насупившись рогато, 
червоний обрій настромив на ріг. 

Стара дзвіниця й досі ловить ґави. 
Серед мого колишнього двора 
стоїть дівча, таке, як я, біляве, 
очима світ у душу набира. 

Мене веселий смуток заарканить. 
Я задивлюсь на дівчинку чужу. 
Невтримний час до білого паркану, 
немов коня баского, прив'яжу. 

Зайду у хату… озирнусь… притихну… 
Час б'є копитом. Встигну, не біда. 
Час б'є копитом. Я сказала – встигну! 
Ось трохи відпочину – і гайда!