ПАПОРОТЬ

Птиці зелені 
у пізню пору 
спати злетілись 
на свіжий поруб. 

Тихо спустились 
на жовту глицю 
птиці зелені, 
зелені птиці. 

Крилами били, 
пера губили, 
голови сизі 
низько хилили. 

Пні навкруги – 
їхні родичі кровні. 
Зрізи на пнях – 
наче місяць у повні. 

Птиці зелені! 
Що ж вам ще треба? 
Маєте місяць. 
Маєте небо. 

Та на зорі, 
в золотаву пору 
птиці зелені 
рвонулися вгору. 

Тільки злетіть 
не змогли, не зуміли: 
тісно було, 
переплутались крила.