ЗОРІ

В холодні ночі звужуються зорі, 
немов зіниці божевільного. 
Моторошно й пильно 
дивиться Всесвіт – Великий Маг, – 
піднявши над землею рукав Чумацького Шляху… 

А в ночі теплі, в ночі бірюзові, 
стрекочуть кастаньєтами цикади. 
І над землею розцвітають зорі, 
солодкі й жовті, як цукати. 

Зорі мають гіпнотичну силу. 
Люди зіркою з давнини 
називають жінку вродливу, 
яхти, квіти й ордени. 

Кажуть: зірку щасливу має. 
Провідною зірку зовуть. 
Кажуть: з неба зірок не знімає. 
І по зорях знаходять путь. 

– Хтось умер, – говорили строго, 
коли впала з неба зоря. 
Гадали по зорях астрологи. 
І на зорі молились моря. 

І недарма у сотнях вір 
сподівалось – душа воскресне, 
полетить десь туди, до зір, 
бо між зорями – царство небесне… 

А в ночі буйні, в ночі горобині 
палають зорі грізної краси… 

Ти побувала зіркою, людино! 
Хто ж має право людство погасить?!