Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду — Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година — Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти — надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться сини. Ростуть вони і прийдуть на готове. Чи не для них натужувались ми? Чи не для них пролляли стільки крові? І заснемо, як листя восени, Одійдемо, як ті хмарки на небі... Про тебе снили дивовижні сни, До тебе прагли, гинули за тебе. І селянин із плугом у руках. Що борознами ці поля мережить, — І той літун, що наче дужий птах, За ворогом з далекогляду стежить, — І робітник, що глиби скелі коле, І військовий, що спокій береже, — З них кожний творить, кожний молить: Приходь уже! Приходь уже! Чи не для тебе родяться співці, Що в холоді убогої кімнати Збирають вирази та образи багаті, Виносять їх на площі й вулиці?.. Вони, — самітні все своє життя, — Виховують, захоплюють борця, Бо ритмом днів твоїх зворушують серця. Тобі ж і я оддав свої чуття. І маляри малюють без кінця — Картини, краєвиди та портрети, А потім з рук голодного митця Оті ескізи, радісні сюжети Так ваблять і милують очі, Бо це про тебе наші сни пророчі, Ти зміст пісень, картин і всіх поем, — Основа всіх різноманітних тем. Дивлюсь на фільму в кілька тисяч метрів, На Гіггінса, Некрополь чи на Газ, — Мене виводить із сучасних нетрів Чиясь рука у той майбутній час, Де буде світло, радісно, прозоро, Де буде серцю і рукам просторо І легко так для працьовитих мас... Вже близько він, отой веселий час! Як віоліна чи п'яніно дзвонить, Мов з леготом у березні фіалка, — А балерина голову наклонить Чутливим жестом, мов сумна весталка, Про тебе марю, марю ніч і день. Майбутнє, ти мотив моїх пісень, До тебе ритм і кожна рима кличе — Й вони твої надійні будівничі. Тобі складаю цю весільну оду, Майбутня втіхо змучених сердець. З мільйонами розкутого народу До тебе ротом молиться й співець: Приходь уже, надіє цього люду! Зроби вже раз минулому кінець! Тобі одній співати буду, Тобі сплету останній свій вінець. 1923 p.