Марійка 

І. 

В вечірню, химерну годину, 
Як обрій гине в імлі, 
Не раз без руху застигну, 
І тужно стане мені. 

Згадаю зимовий вечір 
І фастівський вокзал, 
Здригнуться од холоду плечі, 
А в серце ввіп'ється жаль. 

І встане знову в уяві 
Той дев'ятнадцятий рік — 
Розправи, пожежі криваві 
І сотні мерців, калік... 

Тоді я зустрів на пероні 
Дівчину, просто таку... 
Вона, як ще були червоні, 
Служила в "Більшовику". 

Наше далеке знайомство 
Недовгий тривало час, — 
Вона розмовляла просто 
І дзвінко сміялась не раз. 

Сьогодні знову під вечір 
Чогось пригадав її — 
До речі чи не до речі, 
Дозвольте вповісти мені. 

II. 

У Фастові на вокзалі 
Марійка з "Більшовика" 
Сиділа в третій залі, 
Чекала дзвінка. 

Не була вона більшовичка — 
Дівчина просто така... 
Мізерна, невеличка... 
Коректорка з "Більшовика". 

Вертала до Києва з дому, 
З Волині, із села, 
А в ногах відчувала втому — 
З Житомира пішки йшла. 

На лівім боці звисала 
Торбинка, як у калік, — 
Шматочок хліба і сала 
Загорнуто в "Більшовик". 

В залі блищали погони 
Денікінських сіпак, 
Обличчя п'яні, червоні, 
А очі — вовкулак. 

Марійка вийняла сало 
З торбинки і хліба шматок; 
Розклала і снідати стала, 
Доки не вдарить дзвінок. 

Враз за її плечима 
Гримнув підпилий крик — 
Один з офіцерського чина: 
"Ти відіш? Большевик!" 

III. 

В Фастові на семафорі 
Схитнувся маленький труп — 
Вітри, мов собаки хворі, 
Виють, в дротах гудуть. 

Бийте, вітри, телеграму 
Туди, в волинське село, 
Сповістіть рідню про драму, 
Де снігом труп занесло. 

Дзвоніть у світи червоні, 
Хай знають пригоду сумну, 
Хай прийдуть, як буйні коні, 
І розпорошать зиму. 

У Фастові, на вокзалі, 
Розітнувся третій дзвінок — 
Потяг вирушив далі, 
А в ньому сотні жінок. 

Тільки одна Марійка 
Сама залишилась тут... 
Кров на замерзлих рейках 
І на семафорі труп. 

Я їду до Білої Церкви 
І фастівський бачу вокзал — 
Згадаю обличчя мертве, 
І в грудях загрузне жаль. 

Із циклу "Вогні" (1918-1919)