Матроси 

Загартовані сонцем, вітрами, 
Перепливши незнані світи, 
Ми не маємо стежки і брами, — 
До якої прийти. 

Серце кинувши в шторм і штилі 
Ми в обличчя плюєм сатані 
І незрушно на тонни, на милі 
Розраховуєм дні. 

Наша зброя — гартований кортик, 
Наші думи — морський бурецвіт, 
Наше серце — у чорному порті, 
Де цвіте антрацит! 

1930 p.