АЛЬБАТРОСИ 

Чи бачив хто, як сліпнуть думи 
І серце розпадається, надвоє розколене? 
І коли вирисується воно зі стуми — 
Це ж жах, коли побачить, що воно — оголене. 

Чи чув хто, як мріють роси 
Про життя вічне, ранком, як червоніє схід? 
Над гатором безшумлять крилаті альбатроси 
І над душею — привиди страхіть. 

Заспокоює електрика — 
Так ясно забутись, 

довірившить електричному богові. 

Більше галасів, стуку, 

більше гаму, дзвону, крику — 

Дайте людей сюди, дайте реву, стогону, реготу, 

дайте ворога!.. 

28. II. 1917. Владивосток