ГОРА ЖОВТИХ ЛІЛІЙ 

Скажи — ти не забула гору Жовтих Лілій 
І до болю зелену полонину? 
Коли перебули найпоетичнішу з ідилій 
І клялись кохати до загину? 

Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі — 
Ми ж цілий світ у той мент осягнули! 
І квіти — великі, жовті, безумні — збирали, 
І все минуле, і все майбутнє — забули, забули.