ВИТИСК 

Ах, розумієте — нудьга наринула — 
Що я не такий, як всі. 
Ночі опошлені доля кинула 
У парку з серцем наодинці. 

Я почував, як мати плакала 
У ночі блакитних зим. 
Тоді душа моя самотньо капала — 
Колу про смуток я розповім? 

Ах, розумієте — доля закинула 
Мене не в красний Рим. 
Нудьга, нудьга на серце ринула 
Потоком смертельно злим. 

Може, в житті я встигну кинути 
Лише витиск в вогкій росі. 
Ах, розумієте — не вине серце тиснути, 
Бо я не такий, як всі…