На луг лягло благословіння снігу — 
Хитливий переплив і перелив сніжин, — 
І я мовчу, немов читаю книгу 
Великих, тихих, лагідних таїн. 
В п’янливому, сповільненому смерку 
Кружіння серця. О солодка млость! 
Пурпурні снігурі, як змахи фейєрверку, 
Пронизують сріблисту високость. 
Я йду, й мовчу, і тепло марю снами, 
Я на долонях тиші розтаю, — 
Кристалик, зведений блаженними руками 
На свій приділ і на журбу свою. 
Запаморочений, дрімотний, заблукаю, 
І ввійду в сон, і вже не вийду з сну, 
І мовчазливо добреду до краю 
Крізь білу, добру, вічну тишину. 

1976