Як гірко пересвідчитись раптово,
Що ти свою значимість помилково
Сам приписав собі - її нема!..
А за дверима старості зима.

Ти жив з великими, а був безликим.
Ти тільки сам вважав себе великим.
Так, мабуть, блазень, увійшовши в роль,
Повірить згодом: він і сам - король.

Ти іменитих друзів добру славу
Поширював на себе не по праву,
І від твоїх настирливих повчань
Пашіло духом самозвеличань.

Було колись - ти подавав надії.
Говориш, заважали лиходії.
Але згадай: взяли твої роки
Розваги, лінощі, слизькі жінки.

Що жде тебе? Лиш сама могила...
Та, може, десь іще дрімає сила,
І ти, згадавши молоді літа,
Розквітнеш, як агава розквіта?

Вона живе непишно, непомітно.
А потім вибухом одним розквітне - 
І незабаром гордо помира...
Якщо є соки, починай...
Пора!