Але було вже пізно мальвам, 
І літові, і ластівкам, 
Лиш далечінь синьоблагальна 
Когось благала: не пускай!.. 

Але — прощалось. Вітром-листом 
Чи по тобі, чи по мені. 
Пустилось берега все чисто — 
Одна розлука на коні. 

Давно своїм вирлатим оком 
Нас приглядав вирлатий час, 
І маємо: оце глибоко, 
А це ось мілко поміж нас… 

Я знаю: соняшники карі, 
І карий грім у гримині, 
Та чемодан у автокарі, 
І ти, як свічка, в далині. 

1975