ВАСИЛЮ ЗЕМЛЯКУ 

Чи то було мені, чи снилося мені — 
Синіли груші, груші чи смереки, — 
Як чорнобривий шлях у срібному вікні 
Проліг мені із коником сивеньким. 

Я вийшов і пішов. Я йшов один, як перст, 
І коник мій зі мною сивів поруч. 
Був день праворуч, ніч була ліворуч, 
І чорнобривий шлях лежав між ними з верст. 

Стояла дивовижна світлотінь! 
На всі часи всевічна, невіджита, 
Вона була прекрасна, як теплінь, 
Вона була як чоловік і жінка! 

В ній все було від щастя. І весна — 
Від голубого прожилку до крони. 
І зрозумів я — лиш вона одна, 
Та чорнобривий шлях, та сивий коник! 

І я сказав: пробудьте мені втрьох 
В моїм труді, в душі моїй і долі, 
Аж доки цвинтаря непоминучий льох 
Не склепить мої очі захололі. 

1971