ВЕЧІРНЄ 

Чорніє повітря… Шляхи засиніли, 
Гойднулися квіти пахучими снами, 
Натомлені села вечеряти сіли 
Під грушами, вишнями і небесами. 

І, тихий туман пригорнувши до себе, 
Вечеряє поле піснями з долин, 
Над селами й полем вечеряє небо, 
Вмокаючи в ріки хлібини хмарин. 

І серце вечеря своїм сподіванням, 
І думка-порадниця мріями свіжими, 
Вечеряють очі просторами ніжними, 
І губи вечеряють чистим мовчанням. 

Чорніє повітря… Гойдається небо, 
П'є роси на яблуках вітер заблудний… 
Мій світе зелений, мій світе вселюдний! 
Всі думи-турботи від тебе й до тебе! 

Усе є для щастя!.. Є хліб і покоси, 
Є згода життя між тобою і нами, 
І сад молодий на вітрах плодоносить, 
Як доля моя плодоносить літами… 

Людино моя, з хліборобного роду! 
В мені ти живеш і ростеш у мені! 
І древню, як світ, твою душу і вроду 
В нові свої думи несу я і дні!.. 

Людино моя із слов'янського племени! 
В мені ти зачата Дніпром і степами, 
Задумою скита зігріта у темені, 
У житі обкошена тихо серпами… 

Людино моя з колоска благородного! 
Від горя-недоленьки, суму і зла, 
Від Хана Батия крізь Гітлера чорного 
Жорстока і добра ти в мене ввійшла! 

І що б я сьогодні не думав, не діяв, 
Яка в моїй долі не стане пора, — 
Я чую: твій вік у мені молодіє, 
Бо знаю, що ти у мені для добра! 

1956