MEMENTO MORI! 

Дівчино-серденько! Ти мов рожевий цвіт 
Напрочуд кожному пишаєшься красою. 
Хто раз тебе уздрить, забуде цілий світ 
І мимохіть услід полине за тобою. 
Та знай: краса твоя непевна, як туман. 
Минуть літа, і що ж? Погаснуть очі-зорі, 
Змарніє личенько, зігнеться пишний стан 
І зникне навіть тінь краси… 
Memento mori! 

Тепер тобі весь світ здається чарівним, 
Він манить, зваблює — таємний та чудовий… 
Але настане час, і досвідом тяжким 
Розвіється украй твій запал поверховий; 
Прибави світові обернуться у дим 
І, зраджена життям, ти схилишся у горі, 
Що марно вік минув на бенкеті гучнім 
І ти на заході життя… 
Memento mori!