ЗВІР 

Уранці місто загуло, 
    Розбуджене гудками; 
Залізо, камінь, мідь і скло 
    Озвались голосами. 

І знов живе, лютує звір 
    Стотисячоголовий! 
Його життя — кип'ячий вир, 
    Жахливий і чудовий. 

Воно розкидує свій шал 
    В палацах і халупах 
І йде мов пишний карнавал 
    По згарищах і трупах. 

В ньому і поклики грізні, 
    І журні антифони, 
Музика, танці і пісні, 
    Стогнання і прокльони… 

І кров, і сльози без надій, 
    І золото, і квіти, 
І твань, і пліснява, і гній, 
    І чисті самоцвіти. 

Життя це грає і горить 
    В іскристих переливах, 
Всіма кольорами блищить 
    У перебіжних звивах. 

Звір їсти хоче! хоче жить! 
    Мовчати він не годний,— 
І він, роз'юшений, гарчить, 
    Реве, бо він голодний. 

Двигтить від рухів навісних, 
    Лунає голосами 
Все місто в мурах кам'яних, 
    Обтягнуте дротами.