* * * 

На поталу камінним кригам, 
На глуху наругу вітрам, 
На зневагу звірам, що плигом 
Проминуть і квітку, і храм. 


Оддаю і тривожну душу, 
І холодний спокій думок, 
І вартую, надіюсь, мушу 
Виглядати, чи йде Пророк. 


Над землею сонце червоне 
Залива промінням блакить, — 
Поруч серце чуже холодне, 
Умира, не може любить. 


І на всій безмежній країні 
Ні один ще Лазар не встав. 
Тільки ночі чорні та сині 
Десь пливуть понад морем трав. 

Земля i вiтер. Київ, 1922 p.