Два хлопці ходили разом до школи. Один був з багацького роду, а другий — з бідного. Бідний добре вчився, а багатий сяк-так. Але батько багатого добре підплатив учителів, і вийшло, що багач — перший учень. 

Забирають обох до армії. Служать рядовими. Але приїжджає батько багатого, підплатив старшин, і його син вже єфрейтор. Став він дуже знущатися зі свого товариша. 

Цей каже: 

— Друже, таж ми вчилися разом і я тобі не раз допомагав. 

— Нічого не знаю. 

Вже всі сплять, а бідний думає вголос: 

— От яка на світі правда! За гроші можна купити тата й маму. 

Рано повставали, а старшина викликає його до себе і питає, що йому снилось і чому він говорив? 

— Нічого. Викликають його вище: 

— Що ти вночі говорив? — Нічого. 

Викликають ще вищі командири, але він не признається. Так дійшло до царя. 

— Що ти говорив? — питає цар. 

Розповідає він цареві все про товариша і признається: 

— Сказав, що нема правди на світі, бо за гроші можна купити тата' й маму. Цар подумав і каже: 

— Якщо так, то даю тобі купу грошей. Можеш гуляти цілий рік. Але за цей час маєш переночувати з моєю дочкою. Коли не купиш собі ніч, тоді я накажу розстріляти тебе. 

Солдат згодився. Цілий рік п'є-гуляє, але з кожним днем стає все сумнішим і сумнішим. Пора би хоч побачити цареву доньку, а її замкнули на ключ в окремій кімнаті й нікого туди не пускають. Він бачить, що справу не виграє, і, не рахуючи грошей, платить за все кельнерові. Цей дивується і одного разу питає: 

— Ви такі багаті, але чого сумні? 

— Ей, не питайте. Справа така: якщо я не переночую з царською донькою, то мене розстріляють. 

— Якщо лише це, то ми щось придумаємо. Ви вмієте на чомусь грати? 

— Не вмію. 

Цей приводить цигана і заставляє вчитися грати на скрипці. Хто потопає, той і за ніж хапається. Солдат дуже скоро навчився грати. Тим часом кельнер зробив такого дерев'яного коня на коліщатах, що всередині він порожній. Заставляє солдата лізти всередину і грати тоді на скрипці, коли кінь буде їхати або як за хвіст потягнуть. 

Кельнер з циганом везуть коня продавати, а той усередині грає. 

А на ярмарку був царський міністр. Як побачив коня і вчув музику, то побіг до царя. 

— Царю, на ярмарку продають прекрасного коня, що грає. 

Цар зібрався подивитися на чудо. Дійсно, грає кінь. Думає собі цар, що доньці буде веселіше з конем, і питав про ціну. 

— Тридцять тисяч,— каже кельнер. 

— А коли він попсується? 

— Половину грошей повернемо. Поторгувалися. Царські міністри взяли коня і занесли туди, де живе царівна. Цар говорить: 

— Тепер тобі, дочко, буде весело. Тягай коня за хвіст, і він буде тобі грати. 

Тягала вона коня за хвіст, той грав, а ввечері знову сумно, бо не знає, чого замкнена сидить. Сіла та й говорить: 

— Що з того, що їсти-пити маю, коли я сама? Чому я сама? 

А кінь чоловічим голосом питає: 

— Не бійся, дівчино. Я зроблю так, що буде з тобою вродливий хлопець. Хочеш? 

Вона злякалася, але подумала і згодилася. 

Тут відчиняються замасковані дверці, й зсередини виходить вродливий хлопець. Цілу ніч вони бавилися, а вранці просить вона аж два сніданки. 

Приходить цар з царицею: 

— Жінко, дивися, як цей музичний кінь допоміг доньці. У неї прекрасний апетит. 

Так півтора місяця вони обоє були собі. Вже рік закінчується, і донька каже: 

— Тату, щось мій кінь попсувався — не хоче грати. Віддайте, то ще половину грошей повернуть нам. 

Прийшов кельнер, забрав з палацу коня і випустив солдата. Рівно в рік приходить він до царя. Цар питає: 

— Ну як справи? 

— Усе гаразд. 

— Як гаразд? 

— Та так. Я ночував у вашої доньки. Ви самі мене внесли і винесли. 

Цар нічого не зрозумів і наказав зібрати все військо. Цей солдат став у четверту шеренгу. Тут цар викликає доньку і питає: 

— Чи знайдеш ти тут чоловіка, з котрим хочеш жити? 

— Знайду. 

Обійшла вона першу шеренгу, другу, третю, а в четвертій обняла солдата і сказала: 

— З ним, тату, я півтора місяця жила. Цар зробив весілля. І я там був, але лише з боку дивився на те все.