Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — й їсти нічого. Дід і каже: 

— Бабусю! Піди у хижку та назмітай у засіці борошенця, та спечи мені колобок. 

От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і положила на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю, та й побіг дорогою. 

Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик. 

— Колобок,— каже,— колобок, я тебе з'їм! А він каже: 

— Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю. 

— Ану, якої? 

Я по коробу метений, На яйцях спечений,— Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу! 

Та й побіг. Біжить та й біжить,— зустрічає його вовк. 

— Колобок, колобок, я тебе з'їм! 

— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю. 

— Ану, якої? 

Я по коробу метений, На яйцях спечений,— Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу! 

Та й побіг. Знову біжить та й біжить,— зустрічає його ведмідь. 

— Колобок, колобок, я тебе з'їм! 

— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю. 

— Ану! 

Я по коробу метений, На яйцях спечений,— Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу! 

Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою. 

— Колобок, колобок, я тебе з'їм! 

— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю. 

— Ану, якої? 

Я по коробу метений, На яйцях спечений,— Як од баби та од діда втік, Так і од тебе втечу! 

— Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було. 

От він сів та й давай співати: 

Я по коробу метений, На яйцях спечений... 
А лисичка його — гам! Та й проковтнула.