Як гетьманував над козаками Хмельницький, то вище урочища Карай-Дубини, з цього (правого) боку Дніпра, була і його плавня. Ця плавня, - проти Капулівки, - і досі зветься Хмельницькою. Біля Карай-Дубини був перевіз, були і броди козацькі, де з турецького берега переганяли коней цілими табунами. 

У Хмельницькій плавні, кажуть, паслася така сила коней, що ніхто їм і ліку не знав. Сюди їх гнали пасти з Турщини, з Польщі і зо всього Запорожжя. Як під добру ласку, то козаки не брали за це грошей із татар і ногайців, бо й самі пасли коней на їх суміжній землі. 

У Таврії, біля урочища Мамайсурки, жив татарський хан Мамай. Дуже лютий був, собака; таке ж кляте було і його військо. Було, спуску не дає ні запорожцям, ні чумакам: де піймає, там їм і амінь... 

Після Хмельницького на Україні правив Довгорук, а в Січі кошовим був Сірко. Давай той Майай загравати з Сірком. Раз піймав запорожця, зняв з голови волосся з шкірою і пустив. 

- Іди, - каже,-до свого Сірка та скажи, що я йому хвоста увірву. 

Кошовий Сірко, як узнав це, так і скипів. Сів на коня та як свисонув, як свисонув! Збіглись запорожці. 

- Ануте, - каже, - хлопці, сідлайте коней та махнем до Мамая в гості... 

Посідали козаки на коней і подались. Мамай зібрав військо і вискочив назустріч. Сірко до нього. 

- Ну, - каже, - попробуємо, хто кому хвоста увірве, - і давай колошматить... Побили Мамая, побили його військо, забрали добро і були такі... 

Біля Карай-Дубини часто паслися татарські табуни, і як тільки, було, козацький кінь перепливе туди, то вже назад не вернеться... То оце, було, Сірко поїде з козаками, наведе сон на табунщиків, а коней займе - і гайда через Дніпро в Хмельницьку плавню. 

- Оце їм, - каже, - скурвим синам, щоб не робили запорожцям шкоди! 

Сірко, як умирав, то казав: 

- Як одкопаєте мою руку, то будете сім років воювати так, як і зі мною. 

Так воно й вийшло: як прийшлось козакам до крута, одкопали вони ту руку і цілих сім років ніхто їх не зміг подужати. 

Як ховали Сірка, то" під голови йому поклали його гроші, а срібну його чарку віддали в церкву. Та чарка, кажуть, і тепер є в Нікопольській Покрові. Гроші, кажуть, пробували взять капулівці, та не дались...