Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: 

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? 

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла. 

От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його. 

На другий день посилає другого сина—меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: 

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? 

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла! 

От дід і того сина прогнав. 

На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається: 

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба. Чи ти пила, чи ти їла? 

— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла! 

От дід прогнав і бабу. 

На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; 

став на воротях у червоних чоботях та й питається: 

— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? 

— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла! 

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась 

та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову 

хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі. 

От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. 

Зайчик і питається: 

— А хто» хто в моїй хатці? 

А коза сидить на печі та й каже: 

—Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть. 

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається: 

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? 

— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А ведмідь: 

— От я його вижену! Побіг до хатки: 

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: 

— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть! 

Ведмідь і злякався. 

— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. 

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається: 

— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш? 

— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! Д вовк: 

— От я його вижену! 

— Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав. 

— Отже, вижену. 

Побіг вовк до хатки та й питається: 

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: 

—Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть! 

Вовк і злякався. 

— Ні,-- каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. 

Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається: 

— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? 

— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! А лисичка: 

— От я його вижену! 

— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти! 

— Отже, вижену. 

Побігла лисичка до хати та: 

— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: 

— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замегу,— Тут тобі й смерть! 

От лисичка теж злякалась. 

— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. 

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається: 

— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? 

— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! 

— От я його вижену! — каже рак. 

— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти! 

— Отже, вижену! 

От поліз рак у хатку та й питається: 

— А хто, хто в зайчиковій хатці? .А коза з печі: 

— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть! 

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та: 

—А я, рак-неборак, 

Як ущипну,— буде знак! 

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.