Ще-то те діялось за гайдамаччини. Жив собі пан по 
прізвищу Зозуля; у нього був козак і звався він Жила. Ото 
раз Зозуля за віщось побив свого козака. Козак не стерпів 
і на другий день утік од нього до гайдамак та й написав 
над панськими ворітьми: 
Казав козак Жила, 
Що не буде Зозуля жива. 
Пан, вставши рано, побачив написане на воротах. Ко 
ли там через якийсь час приїздить Жила чоловік так з 
тридцятьма до того пана Зозулі. Угледів їх пан, догадавсь, 
чого вони приїхали, та й не знає, де йому дітись. От бі- 
гав — бігав, а далі на горище та в цибулю й заховавсь. 
Коли це в'їхали вже в двір гайдамаки. Жила кидається 
на всі боки — нема пана. На той час бігало по дворі пан- 
ське хлопча. Жила й питає: «Де пан, що нема?» Хлопець 
і каже, що батько заховався на горище. Ото Жила на го- 
рище та до пана із списом, а гайдамаки кричать: «Не бий, 
то скаже, де гроші заховав». Коли се пан з Жилиного спи- 
са додолу тільки джвяк. Так справдилось слово Жилине.