Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі: 

— Ходімо, бабо, в ліс по грибки! От пішли; бере баба грибки, коли дивиться, у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить. От вона дідові: 

— Дивись, діду, яка гарна качечка! А дід каже: 

— Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе. Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили гніздечко, обложили його пір'ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки. 

Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів: 

— Хто це? Хто це? 

Ніхто нічого не знає. 

Другого дня знов пішли дід і баба по грибки. Приходять додому, аж у них і вареники зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів: 

— Чи не бачили кого? Кажуть: 

— Бачили якусь дівчину, від криниці водицю несла. Така,— кажуть,— гарна, тільки трішки кривенька. 

От дід і баба думали, думали: «Хто б це був?»— ніяк не згадають. А далі баба дідові й каже: 

— Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі заховаємося та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду. 

Так і зробили. 

Стоять за коморою, коли дивляться, аж із їх хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трішки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату, дивляться, аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір'ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло. 

Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка — нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть: 

— Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми тебе будемо любити й жалувати, як рідну дитину. 

А дівчина каже: 

— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер,— каже,— не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас. 

Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла. 

От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають: 

Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, Нехай летить з нами! 

А дівчина їм відказує: 

— Не полечу з вами: 

Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! 

От вони їй скинули по пір'ячку, а самі полетіли далі. 

Коли летить другий табунок, і ці теж: 

— Онде наша діва, Онде наша Іва, На метеному дворці, На тесаному стовпці, Кужілочка шумить. Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, Нехай летить з нами! 

А дівчина їм відказує: 

— Не полечу з вами: 

Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! 

Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз: 

— Онде наша діва, Онде наша Іва, 

На метеному дворці, На тесаному стовпці. Кужілочка шумить, Веретенце дзвенить. Скиньмо по пір'ячку, Нехай летить з нами! 

А дівчина їм відказує: 
— Не полечу з вами: 

Як була я в лужку, Виломила ніжку, А ви полинули, Мене покинули! 

Скинули їй по пір'ячку, дівчина увертілася в пір'ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком. А дід і баба знов зостались самі.