Жив на світі бідний чоловік. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сім'єю, не вмерти з голоду. — Немає кращого ремесла, як ліпити нові горшки й дротувати розбиті! — сказав він якось жінці й вирішив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати. Так і прозвали того чоловіка — Горшкодротар. Влітку чоловік робив з глини горшки, обпалював їх, возив до міста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горшок йому насипали такий же горшок зерна, за подротований — півгоршка. Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали: — Горшки на продаж, горшки дротувати! Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий. — Чого ти, чоловіче, такий веселий? — питає цар. — А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю? — Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над всіма лихами лихо? — А чому б мені не відповісти? Знаю! — Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять. Скликав цар всіх міністрів до себе: — Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте — будете і далі міністрами, не відгадаєте — ідіть під усі сто вітрів. — Загадуй, відгадаємо! — закричали міністри й договорити цареві не дали. Цар і питає: — Що то за лихо, що над всіма лихами лихо? Задумалися міністри. — Ні, ми так швидко не відгадаємо! — Приходьте тоді через три дні. — Світлий царю! Три дні для такої загадки — мало! Дайте нам бодай два тижні. — Хай буде по-вашому! — погодився цар. Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя. — Ну, що, мої славні і мудрі міністри, відгадали? — Ще ні! — відповіли в один голос міністри. Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря. — Горшки продаю, горшки дротую! — Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами,— каже один із міністрів. — Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! — відповів на це цар. Тут піднявся ще один міністр і каже: — А може, він розгадав би загадку? — Спробуйте! — відповів цар. На наступний день найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря. — Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку! — Яку! — Що то за лихо, що над всіма лихами лихо? — Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого! Міністр аж очі витріщив. — Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати. — Даси сто золотих — відгадаю! — мовив Горшкодротар. Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців. Горшкодротар і каже: — Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі! З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає: — А що, відгадав Горшкодротар? — Аякже, відгадав за сто золотих! — Хай він провалиться, той Горшкодротар,— мовив другий міністр.— Щоб я йому сто золотих платив! Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися: — Скажіть мені, що то на світі за лихо, що над всіма лихами лихо? — Плати сто золотих, скажу. — Чи не багато це? — Думаю, що ні! Виплатив міністр сто золотих й чекає. — Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка! Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже: — Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над всіма лихами лихо? — Плати сто золотих, скажу. — А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати! — Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити. Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив: — Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити? А Горшкодротар йому: — Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака. — Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п'ятдесят золотих! Досить з тебе! — Я за п'ятдесят і рота не розкрию! Пішов розлючений міністр, так ні до чого і не договорившись. На другий день прийшов знову: — Ну що, дійшов до розуму? Береш п'ятдесят золотих? — Ні, не беру! — На вже, на! — шпурнув міністр гаманець на стіл.— Ось тобі сто золотих, кажи швидше! — О ні, за сотню я сьогодні не скажу! — А скільки ж тобі? — Даси двісті — скажу! Міністр вже погрожував, і залякував, та нічого не добився. Приходить на третій день: — Ну, береш сотню? — Ні, не беру. — На, маєш двісті золотих,— шпурнув міністр гаманець Горшкодротарю. — Ні, пане, тепер хоч би і тисячу давав, не скажу! — Що, розбагатів надто? — Не розбагатів, треба було вчора давати, скільки просив. От прийшов строк, зібрав цар міністрів. Питає третього: — Як у вас справи? Відгадали загадку? — Пресвітлий царю, почекайте до полудня. — Добре, почекаю! — погодився цар. Прибіг міністр до Горшкодротаря, впав перед ним навколішки й благає: — Відгадай ту загадку, зглянься! Не відгадаєш — мені кінець. Проси, що хочеш! — Добре, добре! — каже Горшкодротар.— Коли так просиш, я тобі і без грошей скажу. Тільки ти ось що зроби... Міністр дуже зрадів, коли почув, що Горшкодротар і загадку відгадає, і грошей не візьме,— і на все погодився: — Що тільки накажеш, все зроблю! — Посади мене на візок і вези в царський двір. — Змилостився! — заблагав міністр.— На десяте село відвезу на собі, тільки не на царський двір! Побачить мене цар в упряжці — я крізь землю провалюсь від сорому! — Скажу тільки при цій умові. А там роби, як сам знаєш! Бачить міністр, що немає порятунку, впрігся до візка і везе Горшкодротаря разом з його горшками. Той сидить наверху й на весь голос приспівує: — Горшки, кому горшки? Горшки дротувати! — Та ти хоч не кричи! — просить міністр.— Дам тисячу золотих, тільки замовкни. Та Горшкодротар не слухає, усе наспівує. На його голос вийшов цар з двома міністрами. Бачить — третій міністр тягне візка, а на візку горшки і Горшкодротар сидить, приспівує. Махнув цар рукою, щоб зупинився. — Хто тебе везе? — питає Горшкодротаря. — Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами. Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра: — Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх.