Як була собі лисичка, та зробила хатку, та й живе. А це приходять холоди. От лисичка замерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопити. Прибігає до одної баби та й каже: — Здорові були, бабусю! З неділею... Позичте мені огню, я вам одслужу. — Добре,— каже,— лисичко-сестричко. Сідай, погрійся трохи, поки я пиріжечки повибираю з печі! А баба макові пиріжки пекла. От баба вибирає пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи; а лисичка підгляділа, та за пиріг, та з хати... Виїла мачок зсередини, а туди напхала сміттячка,— стулила та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть до води. — Здорові були, хлопці! — Здорова, лисичко-сестричко! — Проміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок! — Добре,— кажуть. — Тільки,— каже,— тепер не їжте, а як я вибіжу з села, то тоді. От помінялися. Лисичка за бичка — та в ліс... А хлопці до пиріжка — а там сміттячко... От прибігла лисичка до своєї хатки, вирубала дерево, зробила санки запрягла бичка — й їде. Аж біжить вовк: — Здорова, лисичко-сестричко! — Здоров, вовчику-братику! — Де ти взяла бичка-третячка та санки? — Зробила собі! — Підвези ж,— каже,— мене, лисичко-сестричко! — Е, куди я тебе візьму? Ти мені й санки поламаєш! — Ні,— каже,— я тільки одну ніжку положу. — Ну, клади! От од'їхали трохи, вовк і каже: — Положу я, лисичко-сестричко, й другу ніжку! — Е, вовчику-братику, ти мені й санки поламаєш! — Ні,— каже,— не поламаю! — Ну, клади! Вовк і положив. Ідуть, їдуть, коли це щось — трісь. — Е, вовчику-братику, ти мені вже й санки ламаєш! — Ні, лисичко-сестричко, то я орішок розкусив. — Ну, гляди! От їдуть... — Положу я, лисичко-сестричко, й третю ніжку! — каже вовк. — Куди ти положиш? Ти мені санки поламаєш! Чим я тоді дровець привезу? — Ні,— каже,— не поламаю. — Ну, клади. Вовк положив і третю ногу. Коли це — трісь! — Ой лихо! — каже лисичка. — Йди собі геть, вовчику,— ти мені зовсім санки поламаєш. — Ні, то я орішок розкусив! — Дай же й мені! — Нема,— каже,— останній!.. їдуть собі та й їдуть; вовчик і каже: — Сяду я зовсім, лисичко! — Куди ти сядеш, вовчику-братику? Й санки розламаєш! — Я помаленьку,— каже. — Ну, гляди! От вовчик тільки що сів, а санки так і розпались... Лисичка тоді давай його лаяти! Лаяла-лаяла та й каже: — Піди ж, сякий-такий сину, дровець нарубай, і на санки вирубай, і приволочи! — Як же я,— каже вовчик,— вирубаю, коли я не знаю, якого дерева? — Е, сякий-такий сину! Як санчата ламать, так і знав, а дровець вирубать, то й ні! Каришувала його, каришувала... — Як увійдеш,— каже,— в ліс, то кажи: «Рубайся, дерево, й пряме, й криве! Рубайся, дерево, й пряме, й криве!» Вовк пішов. От приходить в ліс та й каже: — Рубайся, дерево, криве й криве! Дерево й нарубалося. Таке корячкувате, що й на палицю не вибереш — не то на полозок. Приносить вовчик до лисички те дерево. Вона як подивилась, давай його знов батькувати... — Ти,— каже,— сякий-такий сину, не так казав, як я тобі веліла! — Ні, лисичко-сестричко, я,— каже,— стояв та все казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!» — Е, бісів сину, й того недотепний. Ну, сиди ж ти тут,— я сама піду нарубаю. Та й пішла. От сидить вовк сам собі — так їсти хочеться! Обшукав він скрізь лисиччину хатку — нема нічого. Він думав-думав: «Давай,— каже,— з'їм бичка та й утечу!» От взяв проїв дірку у бичка, зсередини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а сам — драла... Приходить лисичка, зробила санчата, сіла... — Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Вовчик хвостиком усе водить та: — Ловись, рибко, мала й велика! А лисичка: — Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Поти ловив вовчик рибу, поки хвіст так і прикипів в ополонці!.. Тоді лисичка в село: — Ідіть, люди, вовка бить! Люди як вискочать — з кочергами, з рогачами, з сокирами: вбили того вовка — й пропав бідний! А лисичка й досі живе у своїй хатці.