Якось у лісі здибалися лисиця з котом. Кіт уклонився їй низенько й мовив: 

— Добридень, лисичко-сестричко. Як ся маєш у тяжкі часи? 

Лисиця подивилася на котика згорда й не знала, чи варто йому відповідати. Вона крикнула: 

— Як ти смієш, дурню, про таке мене питати?! Котюга нещасний! Ти вчений хоч трохи? 

— Та вчений, лисичко... 

— Хто тебе вчив? 

— А біда, лисичко. 

— Що вмієш робити? 

— Ну, скочити на дерево і врятуватися від псів, коли вони женуться за мною. 

— Все то є дурниці... Я, ади, добре вивчена. А опріч того, маю мішок хитрощів. У тебе їх немає і ніколи не буде. Ходи зі мною й дечого навчишся... 

Раптом показався мисливець зі псами. 

Кіт скочив до дерева, видряпався по стовбуру і сховався між гіллям. Лисичка-сестричка попала псам у зуби. Кіт гукнув із дерева: 

— Пані лисице, розв'яжіть мішок із хитрощами! Лисичка не озвалася, бо вже не було як: язик задубів, очі посоловіли.