...На другий день у петрівку рознеслась по Черкасах 
чутка, що йде якесь військо. А ми тоді були ще хлопцями. 
То люди бояться, а нам байдуже: сказано — діти. 
— Побіжим, побіжим, що там за війської 
Побігли за Білазерську царину, аж справді йде військо, 
уаки настояще. Попереду їде отаман на буланім коні, у 
кармазині. Шапка на йому сива, чоботи сап'яні, пояс ша- 
левий, за поясом пістолет, при боку шабля. Ото ж був сам 
.Максим Залізняк. Не старий іще чоловік, літ, може, соро- 
ка а, може, й більше; на виду повний, кругловидий, уро- 
дою хороший, на взрост невеликий та плечистий; уси ру- 
сяві, невеличкі; за ухом оселедець. А за ним усе по два, 
усе по два, з ратищами, а у передніх пар, може, у трьох, 
ратища з короговками двойчатими, так що оце половина 
буде біла, а половина красна, а знову половина жовта, 
а половина чорна, або червона, або синя. А по самому заду 
йде чоловік з десяток пішо без ратищ і без усього, а тіль- 
ко колки позасмалювали та й ідуть. То вже винники, тощо, 
що поприставали в гайдамаки. 
От ми й стали коло шляху, по праву руку, і шапки по- 
знімали. А він, порівнявшись із нами, та й каже: 
— Здорові, сучаки! 
А ми кажемо: 
— Здорові, панеї 
— А що ви, не орете? 
— Ні,пане. 
— А ми ж оце почали оратиі 
Та й поїхав у город через ту улицю, де тепер старий 
базар, та поза Паціною, де тепер живе Іщенко, що служить 
у суді; і приїхали вони прямо до замку, через міст. Башта 
була-одчинена. Я вже не бачив, хто й одчинив. Уїхали в 
замок, самі стали в ряди, а ратища в козла поставили. 
А Залізняк крикне: 
— З коней! 
От вони позлізали і поприв'язували коней коло конюш- 
ні у конов'язей. А отаман з десятьма, може, чоловіками 
пішов прямо до покоїв. А назустріч йому вийшло з покоїв 
чоловік теж із десять, з отаманом Бузьком, із Цесарської 
Слободи. Познімали перед ним шапки. І він, прийшовши 
До них ближче, зняв шапку, та зараз і надів; а вони усі 
перед ним без шапок. 
— А здорові,— каже,— козацтво! 
— Здоров, отамане батькуі 
— А де ваш отаман? 
От отаман до його й вискочив з купи, без шапки. А він 
собі шапку зняв. Обнялись, поцілувались. 
— Ну, просіть же на кватиру. 
Пішли в покої. 
А пани вже давно убрались на той бік Дніпра, іще як 
Почули од Андрійця, що гайдамаки похваляються їх пере- 
в'язать...