Було дві миші, і одна ся настарала їсти на зиму, а друга нич. А воно і днесь так є, що не тому речено, кому печено, хіба тому, хто з'їсть. І тоті миші одна другій мовить: 

— Що ж, сестричко, ци зладилася на зиму? 

— Та чому, зладила. Маю, біг дав, що їсти й пити. А тога, що нич не має: 

— Маю й я з-за божої волі; вже-м ся й висповідала. А ти ци сповідалася? 

— О, я ніт. Не знаю, де сповідатися. 

— О, мій дідо ксьондзом. А вже старий, такий вусатий і легко сповідає. Ходи зо мнов, я ти вкажу! 

І привела її там д'якійсь хижі, і вказує там у віконце, й мовить: — Лізь туди, він там сидить, дід о мій! 

А кіт ся дивив, же миш полізла. Та й тота ся вернула, а кіт скочив та й другу з'їв. І тамта не працювала і не ладила, а через зиму їла.