В сьому Миропільському займищі, от що звуть Буняко- 
вим, вгору по Случі, за містечком, у лісі жив колись-то дав- 
но поганий Буняка, ворожбит, татарин. Коло того займища 
давно колись був перевіз через Случ і йшов шлях на Берди- 
чів. Того ліса, що навкруги його теперечки росте, зовсім не 
було. От той Буняка дуже любив Настю, тутешню-таки дів- 
ку чи молодицю, і взяв її до себе за жінку. А вона його не 
любила. Та ще як стала з ним жити, то й догледілася, що 
у його печінка наверсі, так просто за плечима, і побачила 
вона, що то він не аби з ким знається. 
От та Настя якось одкралася та й утекла од Буняки, а 
він догонити! Наздогнав її у степу, що тепер за Миропіллям, 
туди до Гордієвки, вговорює вернутися, а вона каже, що 
через те й через те не хочу. Тоді Буняка бачить, що вона 
про його все знає, та й убив її. Ота ж сама Настя сказала 
була, щоб на її кошт поставили у степу корчму. То от, де її 
вбито, висипали могилу, так вона й зветься — Настина мо- 
гила, а на шляху за Миропіллям поставили корчму — вона 
й тепер стоїть і теж зветься Настиною.